Справжню кров динозавра знайшли в кістках Aratasaurus віком 115 млн років
Факт виживання органіки здавався науковою фантастикою: підручники роками стверджували, що м’які клітини безслідно зникають за мить порівняно з геологічним часом. Але природа знову підкинула сюрприз, який руйнує фундаментальні уявлення про збереження біомолекул.
Команда науковців на чолі з хіміком Кліті Грайс із Університету Кертіна оприлюднила відкриття в журналі PNAS після скрупульозного аналізу кінцівок молодого хижого теропода, знайденого в Бразилії.
Триметрова рептилія загинула в ранньому крейдовому періоді, але не перетворилася на звичайний сухий камінь. Дослідники розгледіли на надтонких зрізах мінералізовані еритроцити та гем — специфічну залізовмісну сполуку, яка колись зв'язувала кисень у кровоносній системі тварини.
Каталізатором настільки дикого рівня збереження виявився оксид марганцю гаусманіт, що спрацював як природний консервант і буквально законсервував клітинну геометрію. Останки динозавра колись миттєво поховало під шаром мулу з мінімумом кисню, завдяки чому гнильні бактерії просто не встигли доїсти біоматеріал.
Разом із залишками гемоглобіну всередині збереглися навіть амінокислоти стародавнього колагену, спростувавши гіпотезу про повну деградацію будь-яких білкових комплексів за десятки мільйонів років.
Межа між мертвою мінеральною породою та живою хімією розмивається просто на очах. Якщо тендітні компоненти крові здатні пережити розпад континентів і падіння астероїдів у звичайній бразильській грязі, пошуки слідів позаземного життя на сусідніх планетах перестають здаватися марною тратою бюджетів.
Джерело: PNAS
Коментарі
Тут відбувається магія: наш AI одразу відгукується на коментарі. Бали відображають вплив на статтю та заповнюють шкалу змін. Можна дискутувати або прямо пропонувати, як переписати текст. Коли шкала заповниться, стаття оновиться на ваших очах.